• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Інформація про заклад
• Історія

Історія

Шибенської філії ОЗНЗ Новозаліського НВО "ЗОШ І-ІІІ ступенів - ДНЗ"

Стараннями чиновників державного училищного відомства на території Київської губернії наприкінці ХІХ ст. була створена система з двох сотень шкіл, підпорядкованих міністерству народної освіти Російської імперії. Проте кількість державних навчальних закладів не йшла ні в яке порівняння з числом церковнопарафіяльних шкіл, традиційних для даного регіону в дорадянську епоху. Силовий натиск чиновництва за підтримки «адмінресурсу» та поліції таки зробили свою справу – частина церковнопарафіяльних шкіл ( як правило, кращих навчальних закладів у порівняно значних населених пунктах) були перетворені на державні школи. Кількість парафіяльних шкіл в часи відвертого конфлікту дещо впала. Якщо станом на 1863 рік приходських шкіл в губернії було 1370, то в 1872 році – в часи апогею чиновницьких старань – їх стало вже 1260.

Проте, дане зменшення було лише тимчасовим і церковні навчальні заклади так і залишилися домінуючим типом шкіл на Київщині. Якщо в 60-х роках школи відкривали переважно у парафіяльних центрах, то наприкінці ХІХ ст.. школи грамоти – нижчий тип шкіл – з’явилися і у великій кількості приселків, де не існувало храму та окремої парафії. А починаючи з 1884 року – з часу видання відповідного «Положення» - почався повторний розквіт церковнопарафіяльного шкільництва. Збільшилася і кількість шкіл, і число учнів у них.

В с. Шибеному центром духовного та освітнього життя довгий час була місцева парафія Покрови Божої Матері, котра охоплювала 4 вищеназвані населені пункти. Одним з настоятелів цієї парафії – священиком о. Захарієм Онисимовичем Покасовським і було відкрито у 1862 році першу в ХІХ ст.. школу для місцевих парафіян. Проте, вже в 1863 році у Покровської парафії з’явився інший настоятель – о. Михаїл Шеломов. Він продовжив справу свого попередника, тим більше, що мав певний педагогічний досвід, який отримав на викладацькій роботі в уманському духовному училищі.

Ще більший досвід педагогічної роботи і значно більші заслуги мав його наступник, що завідував школою Шибеного наприкінці 60-х і в 70-х роках ХІХ ст.. – о. Іоанном Синявським. Він був уродженцем Смоленщини і близько двох десятиліть працював вчителем, викладаючи військовим вельми різні предмети – Закон Божий, математику та кримінальне право. «А по всеподданнешему господиномвоенным министром прошения матери его на Высочайшее усмотрение, Государь Император в внимание к расстройству здровья его из военного в духовное ведомство». Так військовий викладач став священником і за сумісництвом – завідувачем приходської школи в с. Шибеному. ( Принагідно зауважимо, що на Київщині лише одиниці педагогів удостоювалися уваги російських імператорів). Вже служачи в Шибеному, священник за сумлінну пастирську та педагогічну діяльність був нагороджений скуфією та архіпастирською подякою. «Опытен и сведущ, в пастырском служении исправен» - так характеризували наставника місцевої школи документи.

У 864 році до школи ходило лише 13 хлопчиків та 5 дівчаток; в 1875 році їх було вже 71 хлопчик та 18 дівчаток, а в 1900 році 67 хлопчиків та 3 дівчаток. Зменшення кількості учнів на початку ХХ століття пояснюється тим, що в цей час стали діяти школи не лише в Шибеному, а в своїх рідних населених пунктах.

З 1900 року школою відав о.Стахій Демидов. В «Клировых ведомостях Киеского уезда» маємо свідчення:

В парафії (Шибенській) є дві приходські церковнопарафіяльні(однокласні) і три школи грамоти. Церковнопарафіяльна школа в с. Шибеному знаходиться в церковному будинку. В ній навчається 35 хлопчиків і 15 дівчаток.

В наступних «Клірових відомостях» маємо дані пізніших років:

Навчаються в школі 29 хлопчиків і 13 дівчаток. В школі навчають дітей з таких предметів: молитви, читання Євангеліє, Псалтир, арифметику на три дії.

Певний час школа села Шибеного перебувала в «доме крестьянском» - тобто, миряни наймали шкільне приміщення в одного з мешканців. Далі школа стала знаходитися в «доме, построенном в 1868 г.старанием священника». Згодом ця споруда стала занепадати і «тіснішати» від все більшої кількості бажаючих навчитися грамоти. Відповідно, через два десятки років навчальний заклад став розміщатися в «доме, построенном в 1887г. крестьянами» саме до цієї школи ходили місцеві діти до перевороту 1917 року.

В перші роки існування за свідченням тих самих документів школа не отримала чітко визначеного матеріального забезпечення і існувала з випадкових пожертв. У 70-х роках миряни 5 сіл місцевої парафії стали збирати кошти на утримання школи – до півтори сотні карбованців щороку. На початку ХХ ст.. сума утримання школи, асигнована селянами становила вже 280 крб. у подальшому ж школу утримували не лише миряни, але й Київська єпархіальна училищна рада, котра здебільшого виділяла стандартну суму – 390 крб. щороку.

Ліквідація неписьменності, скорочено: "лікне́п" (рос. ликбез, скорочення від слів «ликвидация безграмотности») — культурно-освітня кампанія, здійснювана більшовицькою партією у 20–30-ті роки XX ст., спрямована на подолання неписьменності серед широких верств населення, в першу чергу сільського.

У сучасному розумінні слова, лікнеп — навчання та інформування певної групи людей щодо певного явища або проблеми.

В Україні навчання населення грамоти здійснювалося через мережу товариства «Геть неписьменність», створеного у 1923 році. У 1936 році його було ліквідовано як таке, що виконало свою роль.

За Всесоюзним переписом населення 1936 року 85,3 % населення України було грамотним проти 57,5 % у 1926 році.

В другій половині 20-х років у селі Шибене був організований лікнеп організований лікнеп. В школі вивчалися такі основні предмети: засвоєння чотирьох арифметичних дій в межах 1000, навчання читання і писання та засвоєння політичних знань. Вчилися по букварю «Червоний прапор» та по газетах «Геть не писемність», «Радянське село».

У 1928 році в селі відкрився сільбуд, в якому була хата-читальня з першою сільською бібліотекою.

З приходом радянської влади на Бородянщині в січні – квітні 1919 року проводиться реорганізація шкільного навчання. Було скасовано плату за навчання. Було відокремлено школу від церкви, скасовано плату за начання у всіх без винятку школах, запроваджено спільне навчання хлопчиків і дівчаток. З шкільних планів було виключено закон Божий, запроваджено навчання українською мовою.

У березні 1920 року відбулась перша всеукраїнська нарада з освіти, яка затвердила нову систему освіти. Було створено єдиний тип трудової семирічної школи з двома концентрами: 1-й концентр – 1-4 класи, 2-й концентр – 5-7 класи. У Шибено семирічна школа була відкрита у 1929 році. Ця єдина трудова школа охоплювала дітей віком 8-15 років.

В районі було 30 шкіл, які складалися з 65 комплектів. У 101 групі навчалося 2434 учнів. В липні 1930 року була прийнята постанова ЦК ВКП(б) «Про загальне обов’язкове початкове навчання».

Наприкінці 30-х років розпочався період охоплення населення загальною семирічною освітою на селі і десятирічною в містах та селищах.

В 1940 -1941 навчальному році в районі працювали 6 середніх, 10 семирічних та 9 початкових шкіл.

Окупація німецькими військами району зупинила навчання в школах більш ніж на два роки. Формально німецька окупаційна влада дала дозвіл на відкриття початкових шкіл, і в багатьох населених пунктах району вони були відкриті. Та все ж навчання це було епізодичним і з невеликими групами школярів.

За роки війни на території школи у селі Шибене були знищені навчальні кабінети, бібліотека, парти і вся матеріальна база.

З визволенням сіл та селищ району школи одразу почали функціонувати. Розгорнулись роботи по ремонту та облаштуванню шкільних приміщень. На 1950 рік в районі було відновлено довоєнну мережу загальноосвітніх шкіл. Було введене загальне семирічне навчання. Значне поширення в цей час набули загальноосвітні школи робітничої і селянської молоді (вечірні школи).

Значного розвитку у післявоєнний період набула матеріальна база освіти району – будівництво та добудова шкільних приміщень, обладнання теплиць, географічних майданчиків, створення навчальних кабінетів, дослідницьких ділянок тощо.

У 1975 році відкрила двері нова школа на 102 учні.

Коментарi